Як всесвітньовідомий «Щедрик» уперше потрапив за кордон? Хто спродюсував мистецьку інтервенцію «української весни» в світі? Чому «Щедрик» – це не лише мистецька, але й політична історія України?
У 1919-1924 роках видатний «Щедрик» Миколи Леонтовича здійснив міжнародну лоббістську подорож 17-ма країнами Західної Європи, Північної й Південної Америки, відкривши світові Україну. Це відбулося завдяки закордонним гастролям Української Республіканської Капели (Українського Національного Хору) під орудою видатного українського диригента Олександра Кошиця.

Капела була створена у січні 1919 року з ініціативи Головного Отамана, Голови Директорії військ Української Народної Республіки Симона Петлюри («залюбленого у мистецтво головнокомандувача», як називатиме його європейська преса) і відряджалась за кордон з метою протидії російській пропаганді та промоції української незалежності в Європі. Концерти мали відбутись передовсім у Парижі, де тривали засідання Мирної конференції за участі глав європейських держав, і де вирішувалась доля української незалежності. Натомість за два роки європейських гастролей Українська Республіканська Капела під орудою Олександра Кошиця окрім Парижа виступила ще у 44 провідних культурних містах і столицях 10 країнах Західної Європи (Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія), давши понад 200 концертів у 74 найпрестижніших концертних залах. На концертах капели були присутні королеви, президенти, міністри, академіки, професори, про що Олександр Кошиць звітував у своїх листах до глави української держави Симона Петлюри: «У своїх концертах вихвачуємо усі кола суспільства, починаючи з Королів і президентів, кінчаючи робітниками і дітьми». За цей час в європейській пресі вийшло понад 600 публікацій в пресі, а на адресу Олександра Кошиця і хору надійшло сотні листів від провідних митців і політиків Європи з компліментарними відгуками про Україну і українську культуру.
Саме в ході цих державних гастролей Капели Олександра Кошиця «Щедрик» Миколи Леонтовича здобув міжнародне визнання, ставши хітом світового репертуару українців.

Про це свідчив у своїх спогадах і сам диригент: «Щедрик був коронною точкою нашого репертуару у всіх краях упродовж 5 з половиною років».
«Цей український гашиш – найсолодша з отрут», – заявляла на берлінських прем’єрах «Щедрика» німецька професура. «Одна з найпрекрасніших пісень програми – «Щедрик», писав лондонський журнал «The Punch». «Леонтович – це Гомер в музиці», друкувала варшавська преса. «Культурна зрілість України має стати для світу легітимізацією її політичної незалежності», резюмував Відень.
Закордонна гастролі українського хору відбувались за сприяння Міністерства освіти та мистецтв і Міністерства закордонних справ Української Народної Республіки, ставши першим проектом культурної дипломатії в історії модерної України. Українські посли влаштовували раути і дипломатичні прийоми на честь співаків. За кордоном хористи виступали у статусі державних службовців Головного управління мистецтв та національної культури УНР, а хор був офіційною державною інституцією у підпорядкуванні тодішнього міністерства культури.
Після закінчення європейських гастролей український хор переїхав до США і 5 жовтня 1922 року дав прем’єрний концерт у найпрестижнішому концертному залі Нью-Йорка Carnegie Hall. Саме в цей день відбулась американська прем’єра «Щедрика». З 1922 по 1924 роки українські співаки виступлять ще із понад 400-ма концертами у США, Канаді, Мексиці, Уругваї, Аргентині, Бразилії й на Кубі.

З 1919 по 1924 роки хор Кошиця, як культурний амбасадор України, дасть понад 600 концертів у 200 найпрестижніших концертних залах 200 міст 17 країн Західної Європи, Північної й Південної Америки (Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польщі, Іспанія; США, Канада, Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Куба). За цей час у світовій пресі вийде понад 1300 відгуків 12 мовами світу про Україну і українське мистецтво, а на адресу хору надійде сотні листів від закордонних митців і політиків з підтримкою української культурної і політичної суб’єктності.
Культурна трансформація українського «Щедрика» на американську колядку «Carol of the Bells» відбудеться аж через 10 років. 30 березня 1936 року у нью-йоркському Madison Square Garden студентський хор під орудою американського диригента українського походження Пітера Вільховського презентує на з’їзді вчителів музики США (15-тисячна аудиторія) обробку Леонтовича – з англійським текстом. У щебетанні весняної ластівки Вільховський почує передзвін різдвяних дзвоників. Так на міжнародну арену вийде американська версія всесвітньовідомого «Щедрика» – колядка «Carol of the Bells».

Авторка: Тіна Пересунько – авторка та кураторка проекту «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України»