Народна аматорська хорова капела ім. М. Леонтовича Тульчинського РБК була створена 1 вересня 1920 року, коли Миколу Леонтовича призначили завідува­чем секції мистецтв відділу народної осві­ти повіту. Хор роз­горнув значну концертну діяльність на По­діллі.
Завдяки капелі Леонтович сформував власний музичний почерк, зберіг та опрацював первісний подих кожної знай­деної пісні. Одна з особливих прикмет його диригентського стилю – багата тембральність звучання хору, вміння вибудувати звукову палітру засобів художньої виразності на основі закономірностей церковного спі­ву, відчуття пластики музичної форми, яск­равий артистичний хист та темперамент хористів.

Популярність обробок компо­зитора пов’язана з тим, що в багатьох кра­їнах Європи та Америки на початку XX сто­ліття з успіхом гастролював український хор Олександра Кошиця, артистичний феномен якого базувався на найкращих аранжуван­нях Миколи Леонтовича. Коронною точкою репертуару хору Кошиця були автентичні зразки – «Щедрик» і «Дударик».
Після трагічної загибелі композитора-засновника диригентом колективу став його учень, надалі заслужений диригент України, про­фесор Одеської консерваторії Микола Покровський. Саме під його керівництвом капела першою в Україні (в лютому 1921 р.) вико­нала передсмертний твір Леонтовича «Смерть». Надалі виступи хору відбувались у клубах, школах, народних домах, театрах, а то й взагалі у саду, на майданчиках просто неба.
Оновленню хору значно посприяв відо­мий подільський композитор Родіон Скалецький, який очолив капелу (45 осіб) у 1926 р. Репертуар капели скла­дався переважно з творів Леонтовича, нові твори пролетарської музики оцінювалися як убогість і безглуздя, за що Скалецький отримав прізвисько «Стара українська піс­ня». Хористи при керівникові осягали ос­нови музичної грамоти та згодом здобува­ли фахову освіту. Місцеве керівництво, оцінивши професіоналізм виконавців, зареєструвало хор як «Державну капелу ім. М.Д. Леонто­вича» при Брацлавському повітовому комі­теті народної освіти. Учасники капели ста­ли членами професійної спілки працівни­ків мистецтв РОБІС і користувалися пільга­ми радянських службовців.

Тридцяті роки стали важким часом, позначеним сталінськими репресіями, коли органи НКВС втрутилися в діяльність капели. В колек­тиві вимушені були змінити підряд двох диригентів – Р. Скалецького, репресова­ного у 1933 р., та М. Гриневича, ув’язне­ного у 1938 р., їм інкримінували статтю, пов’язану з контрреволюційною діяльніс­тю. За Гриневича хор ще зберігав свій ви­сокий рівень майстерності, однак репер­туар його мусив складатися з творів про Сталіна, революційних маршів та пісень з кінофільмів, і лише в останньому відділі концертів виконувалися народні пісні. Останній довоєнний диригент та співак Олександр Воскобойник керував капелою неповні два роки. Під його керівництвом роль капели цілком звелася до рівня ра­йонної агітаційної бригади. Керівник – диригент був розстрі­ляний фашистськими загарбниками в перші дні окупації Тульчина.
У роки Другої світової війни (1939 – 1945) люди звернулися за підтримкою до православ­ної віри і церкви. Румунські окупанти, захопивши Тульчин (1941), негайно почали впорядковувати храми. У найкоротший термін вони відно­вили Домініканський собор. У церковному хорі літургію виконували учасники капели, які не встигли виїхали з міста. Це – Іван Козловський, Володимир Погребняк, Єгор Мельник, Михайло Ільков, сім’я Мацепудри. Хормейстером хору був Дмитро Клевчук. Саме завдяки цьому керівникові вперше в хорі зазвучали духовні твори Миколи Леон­товича. У середині 1942 р., шануючи про­фесіоналізм хору, окупанти запросили його заспівати в храмі на вінчанні румун­ського короля Михайла. В роки окупації (1941 – 1944) під час богослу­жіння хористи-підпільники забиралися під купол храму і, ризикуючи життям, слухали повідомлення Совінформбюро та друкува­ли листівки. У звільненому від окупантів Тульчині (1944) хор ще кілька разів виступив про­сто неба і невдовзі тимчасово припинив свою діяльність.
У 1946 р. у країні разом з відбудовою господарства почалося відродження культури і мистецтва. Керівником хору став диригент військового оркестру старшина Євген Волошин. Традиції, закладені великим майстром, продовжували жити, незважаю­чи на складні суспільно-політичні умови.
У 1950 р. хормейстером колективу стає знакова постать – Мечислав Цинар, який запро­сив у капелу акомпанувати і співати в 1950 – 1956 роках молодшу дочку композитора На­дію Леонтович (викладача музичної школи та училища культури). Вона активізувала роботу хорового колективу і збагатила своєю присутністю історію капели. Колектив їде на декаду Українського мистецтва і літерату­ри в Москву, підготувавши нову програму. Вперше ставиться твір великомасштабно­го плану – опера Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Успіх капели був винятковим. За сім місяців здійснено 14 постановок видатної опери. Керівництво району на знак визнання високої майстерності коле­ктиву неодноразово матеріально й мора­льно стимулювало його учасників.
З 60-х років популярність хору зросла неймовірно. На республіканському огляді – конкурсі в 1965 р. хористи посіли 1-е мі­сце. За високу професійну виконавську майстерність атестаційна комісія присвої­ла колективу звання «Народна хорова са­модіяльна капела».

З роками склад капели оновлювався. На зміну уславленому диригентові М. Цинару прийшла його учениця, молода випускни­ця консерваторії Віра Голюк, фахівець висо­кого рівня. Висока майстерність співаків, працездатність і здібності диригента дава­ли можливість капелі перебувати у відмін­ній формі. Репертуар поповнився оригіна­льними хорами М, Леонтовича «Легенда», «Льодолом», «Літні тони», «Моя пісня», «За­повіт», П. Ніщинського «Вечорниці»…
Капела стала першим лауреатом обла­сної премії М.Д. Леонтовича, неодноразо­во була учасником Всеукраїнського теле-турніру «Сонячні кларнети». У цей період в Тульчин до капели в гості двічі завітали члени українсько­го робітничого хору ім. Леонтовича з м. Нью-Йорка (США). За творчі досягнення хорового колективу художній керівник Володимир Шкуратовський був нагороджений «Кришталевим рогом доста­тку» міжнародного рейтингу популярності «Золота Фортуна».
Нині хоровий колектив живе в тісній співпраці з Тульчинським училищем культури і дитячою музичною школою, він став чудовою творчою базою для студентів і викладачів цих навчальних закладів. Виконавська майстерність капе­ли цілком залежить від складу, в якому всі роки співає значна частина колективу училища. Завдяки цим хористам капела витримувала найважчі періоди у своєму житті. Капела ім. М. Леонтовича – це осередок хорових і співочих традицій Подільського краю.