Про життя та творчість

Вінниця та область

Вінниця та область

м. Вінниця

у 1902 році Леонтович з дружиною переїздить до Вінниці. Викладає в церковно-приходській школі музику та спів. У 1903 році тут народжується донька Галя. Леонтович шукає вчителів, але не знаходить їх тут і вирушає далі. Тут викладає у Вінницькій церковно-вчительській школі на посаді вчителя музики.

[:uk]Вежа[:] [:uk]Погруддя М.Д. Леонтовича на алеї видатних земляків Центрального міського парку.[:]

Вінниця та область

с. Монастирьок Немирівський район Вінницької області

Микола Дмитрович Леонтович народився 13 (01) грудня 1877 року в селі Монастирьок Брацлавського повіту Подільської губернії (нині село Немирівського району Вінницької області) в сім’ї сільського священика.

[:uk]Мати Миколи Леонтовича Марія Йосипівна[:] [:uk]Батьки Миколи Леонтовича[:]

Вінниця та область

с. Шершні Тиврівський район Вінницької області

В ранньому дитинстві з 1879 по 1888 роки Леонтович жив у селі Шершнях (нині Тиврівський район Вінницької області). Батько композитора Дмитро Феофанович майже 15 років був парохом у Шершнях. Батьки Миколи були його першими вчителями музики – мати Марія Йосипівна навчала народних пісень, а батько грі на музичних інструментах.

 

Сьогодні на будинку в центрі села, де Леонтович жив з батьками, є меморіальна дошка, втім, сама будівля в аварійному стані.

[:uk]Родина Леонтовичів[:] [:uk]Донедавна вважалося, що саме цей Будинок у селі Шершні, де пройшли дитячі роки М. Д. Леонтовича (1879 – 1888)[:] [:uk]сучасні фото[:] [:uk]сучасні фото[:]

Вінниця та область

м. Немирів, Вінницька область

У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії, в 1888 році через брак коштів батько перевів його до Шаргородського початкового духовного училища, де М. Леонтович навчився співу по нотах і читанню складних партій в церковних хорових творах.

 

Пам’ятник М. Д. Леонтовичу в Немирові урочисто відкритий 29 травня 2004 року. Граціозний пам’ятник, один з найбільших пам’ятників М. Д. Леонтовичу в усьому світі, стоїть обабіч дороги, яка веде на батьківщину композитора, в село Монастирок. Автори — Яків Куценко та Микола Нечипорук, працівники художнього фонду, за походженням – немирівчани.

[:uk]Вигляд Немирівської чоловічої гімназії[:] [:uk]Палац княгині Марії Щербатової, старі зображення[:] [:uk]Цукровий завод[:] [:uk]Палац княгині Марії Щербатової, старі зображення[:] [:uk]Палац княгині Марії Щербатової, сучасні фото[:] [:uk]Палац княгині Марії Щербатової, сучасні фото[:] [:uk]Палац княгині Марії Щербатової, сучасні фото[:] [:uk]Княгиня Марія Щербатова[:] [:uk]Електростанція[:] [:uk]Електростанція[:] [:uk]вхід у парк[:]

Вінниця та область

м. Шаргород, Вінницька область

У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії, в 1888 році через брак коштів батько перевів його до Шаргородського початкового духовного училища, де М. Леонтович навчився співу по нотах і читанню складних партій в церковних хорових творах.

[:uk]Синагога[:] [:uk]Духовне училище у Шаргороді[:] [:uk]Вигляд на залишки бастіонного замку, будівництво якого почалося 28 травня 1585 року, велося під керівництвом італійського військового архітектора Бернардо Морандо, який збудував головну резиденцію Замойських - Замосць.[:]

Вінниця та область

с. Новоселиця Літинського району Вінницької області

В 1892-1895 рр. сім’я Леонтовича мешкає у селі Новоселиці. Він приїздить на канікули до батьків та записує сімейні колядування і щедрування, спостерігає за хороводами, вивчає веснянки.

Вінниця та область

м. Тиврів, Вінницька область

У 1901-1902 рр. Леонтович працює учителем музики та співів. Тут композитор організовує самодіяльний оркестр та виступає із ним. Саме тут він знайомиться з Клавдією Жовткевич і згодом одружується із нею.

 

У 1997 році на одній із стін будинку школи встановлено меморіальну дошку композитору.

[:uk]М. Леонтович з дружиною і донькою Галиною[:] [:uk]Регіональний ландшафтний парк «Середнє Побужжя» в районі смт Тиврів[:] [:uk]Садиба Ярошинських - Палац — будинок колишньої духовної семінарії в якому працювали М.Д. Леонтович і К.Г. Стеценко[:] [:uk]Тиврівське духовне училище, в якому у 1901–1902 роках працював учителем музики та співів М. Леонтович. У 1997 р. на одній із стін будинку встановлено меморіальну дошку композиторові.[:] [:uk]Клавдія Ферапонтівна Жовткевич, дружина М. Леонтовича[:]

Вінниця та область

с. Чуків Немирівського району Вінницької області

З 1899 року Леонтович працює вчителем співів в Чуківській второкласній школі. Організував самодіяльний симфонічний оркестр в селі Чукові (нині Немирівський район Вінницької області). Згодом довелося викладати географію та російську мову. Викладання цих дисциплін (окрім співів) не було йому в радість. Ще з дитячих років навчання в бурсі та пізніше в семінарії Леонтович формально ставився до навчання, зберігаючи всі сили для музичної освіти і творчості. Пізніше у своїх спогадах він пише: “Щодо мене особисто, то я не можу пожалуватись, щоб учні та селяни ставились до мене неприхильно, хоч через мою недосвідченість та молодість гарним учителем у школі я не міг бути. Певне, мої хиби та помилки в загальноосвітній діяльності компенсувалися в якійсь мірі моєю щирістю в музичній практиці”.

 

Вже у 1901 році композитор видає перший збірник пісень з Поділля, а в 1903 році – другий, з посвятою М. Лисенку.

[:uk]Школа в селі Чуків, де працював М. Леонтович[:]

Вінниця та область

м. Тульчин Вінницька область

Тульчин – чарівний куточок подільської землі. Містечко знаходиться недалеко від Вінниці і нині тут мешкає близько 16 тис. осіб.

Початок ХХ століття для Тульчина безумовно пов’язаний із життям українського композитора Миколи Леонтовича.

З 1908 року Леонтович починає викладати музику та спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. Під час його роботи у місті була відкрита музична школа, заснована хорова капела, яка існує і донині

Життя в Тульчині було періодом композиторської зрілості і великих творчих звершень Леонтовича. Він знайомиться з К. Стеценком, творчість якого знав задовго до особистої зустрічі. Стеценко тоді жив і працював священиком у Голово-Русаві, недалеко від Тульчина. Учень М. Лисенка і великий майстер хорової музики К. Стеценко був однодумцем і другом М. Леонтовича. Їхня дружба, співпраця й життя трагічно обірвались майже одночасно. У цей період Леонтович організовує і готує музично-театральні вистави, зокрема в 1910 році ставить фрагменти опери М. Лисенка “Коза-дереза”, надає допомогу ученицям старших класів у постановці п’єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”, вивчає вокально-хорові твори П. Ніщинського. Бере участь у громадському житті міста – очолює місцеву організацію “Просвіта”.

В Тульчинський період композитор розпочав роботу над оперою «На русалчин Великдень», яку у середині 20 сторіччя завершив Мирослав Скорик, Герої України, Народний артист України, професор

В Тульчинський період Микола Леонтович робить багаточисельні обробки українських народних пісень. Саме Хорові мініатюри складають Основу музичної спадщини Леонтовича – Обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними і їх виконують всі українські хори у світі.

На основі українських народних мелодій Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання. Леонтович був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури. Водночас почерк Леонтовича вирізняється з-поміж інших граничною гнучкістю і природністю руху голосів, ювелірною виробленістю деталей.

[:uk]Музей-квартира М. Леонтовича[:] [:uk]Свято-Успенська кам’яна церква[:] [:uk]Палац Потоцьких, сучасний вигляд[:] [:uk]Софія Потоцька[:] [:uk]Станіслав Щенсний Потоцький[:] [:uk]М. Леонтович із К. Стеценком (крайні зліва)[:] [:uk]Тульчинське єпархіальне жіноче училище[:] [:uk]Сучасний вигляд училища (нині тут - Тульчинська школа-інтернат)[:] [:uk]Н. Танашевич (третя зліва у другому ряду) серед випускниць Тульчинської жіночої єпархіальної школи[:] [:uk]М. Леонтович серед викладачів і учениць Тульчинської жіночої єпархіальної школи. 1916 р. (другий зліва у третьому ряду)[:] [:uk]перша музична школа у Тульчині[:]

Вінниця та область

с. Білоусівка Тульчинський район Вінницької області (тоді – Журавлівська волость Брацлавського повіту)

у 1895 році сім’я Леонтовича переїздить в с. Білоусівка. «За розповідями батька, – згадує Галина Миколаївна Леонтович, – це були найкращі роки для нашої родини, з матеріальним достатком та веселим життям». Коли Микола приїздив на канікули, в домі розпочиналися справжні музикування. Саме тут Леонтович записав від односельчан багато пісень, які увійшли в його «Другу збірку пісень з Поділля».

[:uk]Сестра М. Леонтовича Олена[:] [:uk]Батьки М. Леонтовича в селі Білоусівці (батько – третій зліва, поряд мати)[:] [:uk]Брат М. Леонтовича Олександр[:]

Вінниця та область

смт Вороновиця Вінницької област

У 1915 році М. Леонтович бере участь у семінарі вчителів у Вороновиці.

[:uk]Палац Грохольського[:]

Вінниця та область

с. Марківка Теплицького району Вінницької області

В ніч на 23 січня 1921 року трагічно загинув від руки агента ВЧК в домі свого батька у селі Марківка (нині Теплицький район Вінницької області).

Нині тут Музей-кімната М.Д. Леонтовича

[:uk]Музей-кімната М.Д. Леонтовича[:] [:uk]Могила композитора у с. Марківка Теплицького району, де нині встановлено пам’ятний знак всесвітньо відомому «Щедрику»[:] [:uk]Копія рапорту (зберігається у Вінницькому державному обласному архіві)[:] [:uk]Малюнок сестри Леонтовича із розміщенням кімнат у будинку, в якому загинув композитор[:] [:uk]Хата, де вбили композитора[:]

Хмельницька область

Хмельницька область

м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області

У 1892 році Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському. Вивчав теорію музики, хоровий спів, гру на фортепіано, скрипці, духових інструментах. Почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки М. Лисенка. В червні 1899 року – закінчив духовну семінарію і почав працювати вчителем в сільській школі і самостійно вдосконалювати музичну освіту.

[:uk]Кам'янець-Подільський державний університет.[:] [:uk]Кам’янець-Подільська семінарія, в якій навчався М. Леонтович[:] [:uk]Маріїнська жіноча гімназія. Листівка ХХ ст.[:] [:uk]Незрівнянна фортеця в Кам'янці 1685[:] [:uk]Кафедральний костел святих апостолів петра і павла[:] [:uk]Кафедральний костел святих апостолів петра і павла[:] [:uk]Листівка поч. XХ ст.[:] [:uk]Французька карта Старого міста та фортеці 1691 року[:] [:uk]Кам'янець-Подільський, аерофотозйомка 1914 року[:] [:uk]Кам’янець–Подільська духовна семінарія[:]

Хмельницька область

смт Летичів, Летичівський район, Хмельницька область

Досить не тривалий час 1904 року Леонтович працює в Летичеві. Втім, проміжок часу досить короткий, про це майже нічого не збереглося. Згодом він їде до Гришино Донецької області.

 

[:uk]Летичівський замок; рисунок Наполеона Орди[:]

Волинська область

Волинська область

с. Підлісці Рожищенський район Волинської області

Після тривалих суперечок з керівництвом Вінницької церковно-учительської школи, літо 1904 року композитор проводить на Волині. Саме в цьому селі до одруження мешкала його дружина. Втім, відомостей щодо цього невеликого періоду майже не збереглося.

Донецька область

Донецька область

м. Покровськ Донецької області

Осінню 1904 року композитор переїхав з Поділля на Донбас, де викладав співи та музику у залізничній школі. Викладав співи у залізничній школі станції Гришино (нині Покровськ Донецької області).

 

26 серпня 2018 року у парку “Ювілейний» в мікрорайоні Південний відкрито пам’ятник «Щедрику»

 

[:uk]Хор робітників станції Гришино, 1905 р. (у центрі – М. Леонтович)[:] [:uk]м. Покровськ Донецької області[:] [:uk]м. Покровськ Донецької області[:] [:uk]м. Покровськ Донецької області[:] [:uk]26 серпня 2018 року у парку

Київ

Київ

У 1918 році Леонтович часто бував у Києві, а з 1919 року переїхав до Києва, де вів активну діяльність як диригент і композитор. Після приходу більшовиків працює у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом з композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків.

 

Влітку 1919 року він вирішує відправити дружину і двох доньок в Тульчин, згодом і сам залишає Київ. Після захвату Києва військами Денікіна, йому довелося в листопаді йти до Тульчина пішки!

[:uk]М. Леонтович серед учасників Першого Українського хору в м. Києві (1919 р.)[:] [:uk]Успенський собор[:] [:uk]Київська лавра[:] [:uk]План Києва в X ст. (в часи княгині Ольги). Закревский Н. В. «Описание Киева». — Москва, 1868. Т.2[:] [:uk]м. Київ - столиця України[:] [:uk]Київська опера. 1900 рік[:] [:uk]Працівники народної консерваторії в Києві, 1919 р. (перший справа – Григорій Вірьовка)[:] [:uk]Київська фортеця[:] [:uk]Андріївська церква (1749—1754)[:] [:uk]Софійський собор на рисунку Абрахама ван Вестерфельда (1651).[:] [:uk]Вид на Київ (Печерськ), гравюра Л. Тарасевича з «Києво-Печерського патерика» 1702[:]

Санкт-Петербург

Санкт-Петербург

У 1903 році отримує консультації в регентському класі хорової капели, 22 квітня 1904 року успішно складає екзамен і отримує свідоцтво регента високого рівня.

[:uk]Старое фото Хора Придворной певческой капеллы[:] [:uk]приміщення капели[:] [:uk]Свідоцтво регента високого рівня, яке отримав М. Леонтович у Петербурзі[:]

Москва

Москва

У 1908 році Леонтович їде в Москву, вивчати поліфонію. Сергій Танєєв, відомий педагог та автор книжок з поліфонії, відмовляє йому у наданні уроків через брак часу. Починається навчання у композитора та поліфоніста Болеслава Яворського, який був учнем С.Танєєва. Микола отримує домашнє завдання від Яворського – написати контрапункт на обрану тему. Так розпочинається історія «Щедрика», над яким він працював в своїй квартирі в Тульчині.

[:uk]Москва в 1908 році[:] [:uk]Храм Христа Спасителя[:] [:uk]Розквіт Кремля. Всехсвятський міст та Кремль наприкінці XVII ст. Рис. Аполінарія Васнецова.[:] [:uk]Кремлівська Набережна, 1889 р.[:] [:uk]Червона площа (1801). Картина Ф.Алексеєва[:]

Леонтович — композитор

Микола Леонтович – композитор неповторний. Сприйнявши й глибоко засвоївши традиції, він упевнено пішов своїм шляхом, склавши власним доробком цілий етап у розвитку української хорової музики. Композитор зумів відібрати все краще з творчості попередників і сучасників, доповнити його досягненнями світової культури, збагатити власним досвідом, поєднати все це з народною пісенністю і створити такі шедеври хорового мистецтва, які стали школою художньої майстерності для цілого покоління митців.

 

В обробках народних пісень Леонтовича все становить надзвичайний інтерес: поліфонічна тканина і гармонія, народна і авторська мелодика та метро-ритм народної пісні. Обробки Леонтовича насичені, здавалося б, діаметрально протилежними якостями: складністю і простотою, мудрістю і наївністю, символікою і реалізмом, узагальненістю образного змісту і глибиною підтексту, об’єктивністю епосу і характерністю портретних зарисовок та динамікою дії драми, історичною вірогідністю пісні і сучасністю почуттів, що зазвучали в обробці.

 

Гармонічна мова Леонтовича стоїть незрівнянно вище від мови його попередників. Знову і тут, ідучи шляхом поглибленого розкриття музичних образів народної пісні, Леонтович користується гармонією як одним з могутніх засобів музичної виразності, досягаючи поліфонічними засобами великої самостійності голосів. Леонтович сміливо користується дисонансовими звучаннями, ніде не зловживаючи ними, а виходячи з логіки розвитку кожного голосу.

 

Музична спадщина Леонтовича – це неоціненний внесок в українську та світову музичну культуру. Без творчості нашого класика зараз неможливо собі уявити хорове мистецтво XX століття в усьому його різноманітті. Ім’я Миколи Леонтовича сприймається з великою пошаною як в Україні, так і за її межами.

Основні твори

 

«Щедрик»
«Козака несуть»
«Дударик»
«Із-за гори сніжок летить»
«Женчичок-бренчичок»
«Гаю, гаю, зелений розмаю»
«Ой у лісі при дорозі»
«Ой темная та невидная ніченька»
«Мала мати одну дочку»
«Ой з-за гори кам’яної»
«Пряля»
«Смерть»

Про любов

В історії кожної знаменитої людини є розділ про любов. У 1901 році М. Леонтович – вчитель церковного співу та чистописання у Тиврівському духовному училищі, знайомиться з освіченою дівчиною Клавдією Феропонтівною Жовткевич (сестрою дружини Ф. Наливанського – колеги Леонтовича). Вже 22 березня 1902 року історія оформлюється офіційним шлюбом. В сім`ї народжується донька Галина. Після революційних подій 1905 року дружина втрачає другу дитину – хлопчика. І хоч так і не народила Клавдія сина, пізніше у сім’ї з’явиться друга донька – Надія.
Втім, назвати вірним сім’янином Леонтовича складно. Відомо, що під час викладання у тульчинському жіночому єпархіальному училищі він береться за написання хорової опери “На русалчин Великдень” і прагне удосконалити текст лібрето, який написала його вихованка Надія Танашевич. Надію називають Музою композитора. Існували підозри, що між дружиною та Миколою все було узгоджено з приводу його від’їзду за кордон разом із новою коханою. Завадила трагічна ніч у Марківці…

Про смерть…

Копія рапорту (зберігається у Вінницькому державному обласному архіві)

В 1921 році в с. Марківка проживали батьки Леонтовича. Останнього дня грудня 1920 року за старим стилем Микола Дмитрович разом з Чирським вийшли з Тульчина. Проте до Марківки, куди тримав путь у гості до батька, Леонтович потрапив не одразу. І ця деталь, як побачимо далі, дуже важлива. Вони подорожували пішки два дні, підночовували в Ладижинських Хуторах, у домі священика Сергія Смолянського. А далі, аж до 8 січня, композитор гостював у Теплику в Греха та в Стражгороді – у родині Н. В. Танашевич. Отож у Марківці він з’явився тільки 8 січня (21 січня за новим стилем) у другій половині дня. Ніщо не віщувало лиха.

Незабаром з’явилися двоє гостей. Врешті, нежданий гість відрекомендувався, хоча й ніхто не питав його про це. Сказав, що, мовляв, проводить боротьбу з бандитизмом. Отож ночувати у самому селі боїться, щоб, бува, не вбили.

Це був Грищенко, агент ВЧК, від рук якого в ніч на 23 січня 1921 року в домі свого батька у селі Марківка (нині Теплицький район Вінницької області) трагічно загинув Леонтович.

До висновків про ознаки політичного вбивства композитора підводять публікації останніх років, де наголошується, що “…останню крапку над “і” у питанні: хто вбив Леонтовича?” ставить секретний рапорт начальника Гайсинського повітового відділу міліції, з якого ми дізнаємося, що вбивство здійснив представник влади – чекіст”.

“Його вбив агент ЧК Афанасій Грищенко, не якийсь злодій, не бандити, а, як ми розбирали цю справу, це була цілком продумана акція. Вбивство було не тому, що композитора національного вбили, само собою, але Микола Дмитрович Леонтович входив в Синод української автокефальної церкви, і всі хто туди входили, вони були у списках ЧК на знищення фізичне”, – розповіла дослідник творчості композитора Валентина Кузик.