Фісгармонія

М. Леонтович  з даним музичним  інструментом познайомився як тільки вступив до Кам’янець-Подільської семінарії.  Подільська духовна семінарія наприкінці ХІХ століття також мала фісгармонію, про що свідчать згадки її колишніх учнів, опубліковані 1982 року музикознавцем Володимиром Івановим у збірнику «Микола Леонтович. Спогади, листи, матеріали».

Так, Іван Годзішевський повідомляв, що у 1896-1898 роках фісгармонія стояла в актовому залі головного будинку так званої Великої семінарії (нині один із корпусів Подільського державного аграрно-технічного університету), а регент семінарського хору Микола Леонтович увесь вільний час проводив біля інструмента.

26 вересня 1898 року відбувся концерт семінарського хору, на якому Леонтович диригував хором і грав на фісгармонії.

Фісгармонія – це язичковий, клавішно-пневматичний інструмент. Належить до родини гармонік (ножна гармоніка). Фісгармонія складається з корпусу, педалей, міху, або міхів за допомогою яких нагнітається повітря клавіатури, або клавіатур (мануалів), резонаторів з язичками та різних ричагів. Звук фісгармонії дає широкий, насичений та потужний звук та нагадує звук органу. Фісгармонія невеликий інструмент, її легко транспортувати.

Невід’ємною частиною викладання співів в Тульчинському єпархіальному училищі була фісгармонія. Так саме та що знаходиться в музеї.

Зі спогадів учениці  Тульчинського єпархіального училища  Корніч Юлії Борисівни «…Как мы любили посещать спевки, на которых разучивали песни! Как сей час в моем воображении представляется картина наших занятий на этих спевках: маленькая учительская на первом этаже пансиона, длинный стол на котом лежат ноты, фисгармония…Нас, хористов приветливо встречает Николай Дмитриевич. Разбираем ноты, занимаем свои места по голосам…За фисгармонию садится Николай Дмитриевич, нажимает педали, ударяет по клавишам слегка, кивком головы призывает к началу, – и песня зазвучала…».

Микола Леонтович навчав своїх учениць: «Коли звучить фісгармонія, ви своїм співом намагайтеся відтворити задум композитора. Ви повинні слухати музичний інструмент і відтворювати настрій пісні. Не можна веселу пісню виконувати з байдужим, або сумним виразом обличчя. Її потрібно співати з посмішкою на обличчі, з вогником в очах. А коли все ж виконуєте жалібну мелодію, тож виконуйте її так, щоб у вашому голосі відчували сльози, а в слухачів вони наверталися б на очі. Співак повинен бути артистом і своїм виконанням художнього твору збуджувати емоційні почуття. От тоді ваша пісня дійде до слухачів».